Олексій Тичко


Осінній гість

Слова живі, не паперові,
але й вони – то тільки звук.
Розмова стихне на півслові.
Цілую губи, пальці рук.
Слова банальні, однотонні
згубили сутність, певний зміст.
Шляхи далекі. Ти у втомі.
У пізню осінь милий гість.
Для тебе все: і квіти в спальні,
і ноти ніжні не сумні.
Цей інтер’єр, його деталі
і парафінові вогні.
Розвіє вітер сіру мряку,
погасне осені потоп.
Прогнози вірні були Раку,
правдивий, мудрий гороскоп.
Зблизька я бачив очі карі,
не із портрета через скло.
І не важливо, як там далі.
Важливо те, що це було…
08.12.09.


У світлі торшера

Це я торкаюся до тебе,
Волосся гладжу в тишині.
А ти мовчи, мовчи, не треба,
Не треба слів твоїх мені.
У них тонули погодинно.
В повторах змісти відцвіли.
Звучали голосно і сильно
У ніч без сну, у ніч сови…
У напівтемряві кімнати
Рука в руці у цей момент.
Волосся чую аромати,
і ми нарешті тет-а-тет.
Ця ніч гріховна і зрадлива
веде розмову хай тепер.
І тінь лягає, довга, дивна,
У світлі, що дає торшер,
Торкає меблі і шпалери.
Розмитий контур - я і ти.
І кожний раз у нас прем'єра.
І ти не кажеш: «Відпусти...»
10.05.10.


Ранкова кава

Гострий сонця промінь бігає по стінах,
Хоче доторкнутись шиї і руки.
Клята та щілина на моїх гардинах
Все таки розбудить... Спи кохана, спи...

Ти така красива, ледь відкриті губи,
Посмішка легенька, ніжна і ясна.
Із-під ковдри видно твої білі груди,
Контури овальні, вигини стегна.

Мідна турка кави хай бурлить на кухні -
Я залюбувався - піною стече.
Сяду тихо в крісло, не пом’явши сукні,
Ковдрою укрию руку і плече.

Хай розбудить кава у цей світлий ранок.
Чари хай відпустять, бо взяли в полон.
Довго милувався ніби наостанок,
Поки ти дивилась свій солодкий сон...
16.10.09


Слово колись уб'є


Образ чомусь розмитий, як силует в тумані.
Вірші свої гортаю – чути паперу хруст.
Слово звучить луною, фрази висять останні.
Втратили міру двоє. Де той здоровий глузд?
Вліво і вправо столу - вірші тобі та інші.
Губить фрагменти пам'ять – те, що було твоє.
Грубо сказали змісти. Двоє у фразах грішні.
Слово лікує душу. Слово колись уб’є.

Шелест паперу в тиші - гулом по всій кімнаті.
Тиша до сліз болюча. Тиша - незвичний стан.
Запах весни із вікон. Ми ж у боргу, в розплаті.
Осені вічні бранці. В ній перейшли за грань…
17.04.10.


Не стало слів.

Дощі загнали нас під дах у листопаді.
Ввійшла, нервово шарф затиснула в кулак.
По тиші дим пливе замішаний на яді.
Плащі на стіл, на купу кинуті, так-сяк.
Прозорі краплі в тиші падають додолу.
Калюжа кругла... А ми вдвох зайшли у кут.
Мечі-слова іще рубають по-живому.
Усе дрібне, а з ним шмат істини і суть.
Ще трішки болю – наші стихнуть монологи,
Яскраві, гострі, ніби каже їх поет.
Давно помітні на щоках сліди вологи -
Це слід дощу, чи сліз останній аргумент?
У листопад нам. Ні удвох, ані окремо.
Образи промінь тихо жеврів і зотлів.
Тепло руки. Твоє волосся. Ніч і темно.
А на прощання, знов і знов. Не стало слів.
19.11.10.


Осінні рани

Відкриє осінь чорні рани.
Не наша є тому вина.
Навчуся жити із думками,
в яких тебе уже нема.

В календарі зітруться дати
під мовчазний в душі протест.
Повільно буду забувати,
твій голос, посмішку і жест.

А зараз згадки, ніби тіні,
наздоганяють листопад.
Ведуть в елегії осінні,
в магічні знаки круглих дат.

Сезон оголить жовті грані.
Не вірю більше у дива.
Луною чую я останні
уголос сказані слова.
24.10.10


Вітер

Ти вільна, як вітер, кружляєш у полі,
Щоб пестить волосся, вмивати дощем.
Твоя насолода уся - в непокорі.
Здається, живеш лише сонячним днем.
Ти - вітер пустелі, бродячої спеки.
Рабиня емоцій, натхнення слуга.
Падіння глибокі, і гордості злети.
Ти вільна, як вітер, і добра, і зла.
Смієшся уголос, щоб плакати в зорі.
А справді щаслива безмежно у сні.
Подушка холодна мокріє поволі.
Ти - втомлений вітер. А може, ще ні ?
05.02.10

Сумніваюся, що на це запитання можна відповісти статистикою ссилок в інтернеті. А любов справді потрібна. Це, напевно, сенс життя. Ти про когось турбуєшся, піклуєшся і навпаки-ти щасливийА як співає Левко Дурко "Ти щасливий - значить ти живеш"

Так, сперечатися нема змісту, можна тільки добавити, що незалежно вона( любов) взаємна чи ні, з часом залишає світлі, приємні згадки. А інколи на все життя...
дякую за коментар!

Гарно, лірично і доступно. спробуй скинути для друку в "Дніпро", шкода аби гарна поезія загубилася на теренах інтернету. "Дніпро" нині гарне видання, тож компанія набереться приємна
http://www.dnipro-ukr.com.ua

Дякую!Обридло бути в ролі прохача. Пишу, читають, а що іще треба...Інтернет дає змогу донести до читача усе що напишеш.Хоча, про сам рекомендований журнал нічого негативного не скажу.Він тримає сайт "Клуб поезії" був колись там активний я, мене включили безкоштовно у збірку, подарували екземпляри.

Домкрат любові


А що, коли «домкрат»
Хиленький, лінькуватий
та маленький,
Не відчуває ласки, гад,
Не працює апарат,
Хоч пести, хоч цілуй стократ –
Непридатний агрегат… ?

Та врешті є круті дороги
Використовуй усі змоги,
Й сусіду накрутити роги –

Придбай в крамниці вороженьки
Крихкі пігулки дорогенькі;
Закордонні, не огидні,
Приймай їх поки не набридне,

Музик для таночку наймеш
Гідну коханочку знайдеш.
Розважайсь несамовито
Не зважай на оковиту,

А як вночі затягнеш в ліжко –
Відразу їж пігулки нишком,
Дратуй дівульку, та здивуй
Коли вона побачить…

Оце так диво, рецидив -
Не ті пігулки зарядив,
Заснув, гультяйко, речі дивні,
Пігулки діють як снодійні,

То ж сперш, ніж
Дівку пригортати,
Дивись, чи варто
Те приймати;

Дівчисько реготати стане -
Побачить в отакому стані,
Безпечну необачність мав -
Китайську підробку придбав
Прокинувсь зранку тай ридав…

Окинув оком,
Дівка взнала
Де грошики сховав,
Та вкрала
Пропав шик,
Порожня клуня,
Прощавай моя красуня …