***
Світанком цілована рано,
Ледь пещена сонцем і вітром.
Ще юна така, а вже рана
крізь душу усю…
Ходиш світом
наосліп
і мариш словами,
і пишеш, щоб потім порвати.
Ти замість ходити ногами
найперше училась літати.
А падати вчили вже інші.
Тим іншим ти вдячна довіку,
що боляче було.
Ти пишеш –
де сльози безсилі і крики.
Ти пишеш, бо грудкою в горлі
уміють слова застрягати.
Ти пишеш від радості й горя
не можеш уже не писати.

[code][/code]<object width="425" height="344"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/rAL35aovbaY&hl=ru&fs=1&"></param><param name="allowFullScreen" value="true"></param><param name="allowscriptaccess" value="always"></param><embed src="http://www.youtube.com/v/rAL35aovbaY&hl=ru&fs=1&" type="application/x-shockwave-flash" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true" width="425" height="344"></embed></object>

Дегустація болю

Дегустація болю на двох у пропаленій тиші.
Найніжніші слова до уявлених нами людей.
Ми забудемо все, ми усе в простирадлах залишим,
Коли ранок з похмілля в пошарпаній куртці прийде.

Не заводьте будильник, бо ми все одно не заснемо.
Не вмикайте світильник, бо з вами не я, а вона.
Я також зараз з іншим. Міцніше-міцніше. Даремно
Зупиняти почате. Вина і на крихту вина...

Дегустація болю. Півсмаком наповнені склянки.
Я, пробачте, запалю. Не можу без диму, и ви?
Ці солодці години гірчитимуть трішечки зранку
Тютюном і похміллям і паленим пір’ям сови....


Жінка
Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я ніжна, я кохана, я твоя,
я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і не має краю

такій ось простоті. З ребра чи ні,
я Єва, що спокушує Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
якій потрібно щастя, а не слава.


***
ти богом був, що впав з небес…

твоя опівночі волхвиця
в жертовнім ложе в складках ситцю
молила – і здригався світ
ридало небо
танув лід
здіймались руки в ритуалі…
ти щастям був їй і печаллю
і спогадом усіх життів
ти диво сотворити вмів…
узяв дари
лишив волхвиці
солоні запахи у ситцях
і зник розвіявсь як туман…
у неї ще здригався стан…

і ким ти був, що впав з небес?

Вірші прийшли до серця мого,
і розступилось все навколо,
і став безмежим білий світ,
можливим став душі політ.