Анжеліка Рудницька тільки нещодавно презентувала свою книжку, тому, мабуть, її ще мало хто встиг прочитати. Проте я вже чула і читала багато коментарів. Встигла навіть, м"яко кажучи, посперечатися з колегами (наша робота вимагає знань про літ. процес не з чуток), які принципово не збираються цю книжку читати. Наслухалася і начиталася, що це "пустопорожня "модна" книжка", "посередність", "ставка на слов"янську жалість". Особисто я книжки поки що не читала, але знаю з релізів, про що вона, як створювалася, і думаю, що книжка цікава. І варта уваги - з багатьох причин. Мені подобається творчість Анжеліки Рудницької хоча б тому, що вона дуже життєствердна. Її діяльність (вишивання, графіка, малювання, музична, сольна творчість тощо) допомогла їй подолати хворобу, вона світла, нехай насолоджуються нею люди - хто хоче. Не хочете - не читайте, я так думаю. Книжка, до того ж , українською мовою, сучасні питання, є якісь повчальні, практичні моменти. Хто прочитав чи прочитає цю книжку, напишіть, будь ласка, як вона вам.

А якщо Анжеліка Рудницька подасться наприклад у спорт, вам це теж буде подобатися? Хіба незрозуміло, що вона просто гламурна дівчинка, робить те, що модно? Смаки маси знати легко і пристосуватися під них при бажанні можна. Було б це бажання і гроші, а талант. якість це вже другорядне.

Звісно, буде подобатися, якщо вона матиме успіхи ще й у спорті. До речі, мені здається, що вона спортом також займається. Я десь, правда, давно, читала, що вона майстер спорту. Якщо пригадаю чи знайду якого - напишу. А щодо моди - то що вас у цьому бентежить? Хтось же має її формувати, чому б цю роль не виконувати публічним людям? І дуже добре, що вони пишуть книжки, до того ж - українською. У нас також повинно бути багато романів - на різні смаки.

ви справді вірите, що в неї все так круто виходить? Може в неї й є талант журналістки, а співачка і письменниця це як кому. Хочу теж прочитать. Чогось наперед думаю, що там нічого такого нового не буде.

Я вірю, що в неї гарно виходить, а чому б і ні? Це видно. Справді, ви краще прочитайте, а тоді вже кажіть. Навіщо гадати?

Наперед думати можна - це навіть дуже добре. Але складати враження про книгу варто, лише прочитавши її. Я нещодавно купила цю книжку, прочитаю - відпишуся. Якщо це буде добротний любовний роман українською - тільки втішуся.

Прочитала я Пристрасну трасу до щастя, як і обіцяла - відписуюся.
Для мене книги, незалежно від жанру, бувають такими:
1. Шедеври (їх дуже-дуже мало, але це природньо)
2. Поживні.
3. Солома.
4. Лайно.
Книга Анжеліки, на жаль, солома. Як у тій львівській баєчці, смаку в писку не чую
Не сподобалося, коротше кажучи, хоча й відрази не викликало. Те, що це любовний роман - то нормально, це мій улюблений жанр, один з найулюбленіших, але для ЛР там замало любові та переживань, для драми - замало психології. Сподіваюся, що наступний роман Рудницької буде кращим.
Ще трохи здивувало, що вона кілька разів згадує у романі... себе ж. То герої бачили в ресторані Рудницьку, то героїні книгу Бригинця подарували, то головна героїня знову ж таки Рудницьку слухає... Хвали мене, моя губонько?

О, Рудницька почала писати? Се новина! Тепер треба щоб літератори почали співати)

А мені роман сподобався. Не розумію народ, який від любовного роману хоче поринути в глибоку філософську прострацію чи нарешті зрозуміти тонкощі самопізнання. Для цього є інші види цього самого жанру. Людина, яка бере до рук любовний роман, може розраховувати на калейдоскопічність реальності, зазвичай у кращих її, хеппендівських, формах, на поповнення адреналіну, просто на паралельне відображення реальності чи, принаймні, на тимчасове від її відсторонення. Це - для легкого прочитання.
А щодо того, що співачки пишуть, то що в цьому такого? Нехай пише той, хто може. І добре, що пишуть! Нехай у нас буде багато романів - на різний смак, теми.

Таке враження, що під ніком Таня сховалася сама Анжеліка Рудницька. Або добра подруга Анжеліки. Або рекламний агент Анжеліки. А щодо самопіару у своїй же книжці. То цією хворобою Анжеліка, певно, заразилася від Бригінця. Дуже він полюбляє себе похвалити й порекламувати, там де треба й не треба.

Згодна. Особисто я не прагну жодної філософської прострації, коли читаю любовні романи. Але дебютний роман Рудницької - це не любовний роман. Це просто писання з терапевтичною, наскільки я пригадую, ціллю. Ну то й люкс, також має право на існування. Але - це не романтична історія. Дуже сухо написано, ані переживань, ані сльзогінних діалогів, ані гумору - а це ж усе закони жанру.

Читається текст аж ніяк не легко. Легке чтиво (з коротеньких любовних романів) - це, приміром, Сандра Мей (під цим псевдо пише росіянка, професійний перекладач, і ось у неї - виходить). Також легко читаються Джудіт Макнот, Нора Робертс, і т.д. А це читається тяжко і нудно. Нецікаво (глибоке імхо, прошу не ображатися).

Нехай. Крім того, Рудницька пише другий роман. Почитаю. Поцікавлюся. Я - прихильниця теорії "другого шансу"

По-перше, "у спорті", як ви пишете, я вже була... а по-друге, я - "гламурна дівчинка" - завжди займаюся не тим, що модно, а тим, чим хочу і вмію... і рада, що у мого рамана так багато прихильників... розмови про нього не вщухають вже кілька місяців... і це приємно... бажаю вам більше позитиву і доброти! тоді світ і люди в ньому будуть видаватися вам набагато кращими! щасти! АНЖЕЛІКА

А ще у своїй книзі я багато згадую про Київ, його вулиці, вузи, церкви... це теж самопіар, бо я живу в цьому місті і люблю його... роман написаний від першої особи, а ті, хто читає усе сприймають буквально, в т.ч. журналісти... і потім розпитують мене про мою долю, описану в романі... примітивно мислячі не можуть зрозуміти, що для того, щоб відділити себе від образу головної героїні, я використала цей прийом - ввела себе як епізодичну персону в романі... це ж зрозуміло будь-якому студенту-першокурснику з філфака...

А себе і чоловіка згадуєте в книзі, бо любите і себе, і його? Похвально. Та, гадаю, Київ і самопіар - це все-таки різні речі... Не пригадую, щоби героїні Роздобудько, приміром (бо у неї також є твори, написані від першої особи) читали Роздобудько ж, бачили Роздобудько або слухали пісні Ігоря Жука. І нікому чомусь не спадає на гадку асоціювати пані Ірен з її героїнями - мабуть, це такий хист у автора. Їй це вдається.

Ну що ж поробиш, як ми такі примітивно-мислячі... не доходить до нас - не довчились, мабуть... Вибачте. Треба, щоби апріорі текст подобався, тоді ніхто не закине примітивізм думок. А навіщо Вам було дистанціюватися? Читаючи твір, я взагалі не згадала б, хто його автор, і всі його (тобто Ваші) попередні заслуги чи поразки не відігравали б у сприйнятті тексту жодної ролі - просто око раз у раз "зачіпалося" за знайоме прізвище. І на мій примітивний погляд, прийом не вдався. Я жодним чином не бажаю нав’язувати ані Вам, ані решті читачів свою думку, але маю право її озвучувати. Майже кожен автор-початківець прагне довести тим, кому не сподобалася його книга, що вона - все-таки вартісна, і критики помиляються. Якщо Ви будете писати далі, це "хворобливе бажання" минеться. Зичу успіху.

А мне очень понравился роман. Я - не любитель читать по-украински. Как правило авторы пишут сложными фразами, неестественно. А тут было так легко и приятно. Мне понравилося, что роман с киевскими картинками, адресами, живыми людьми, которых мы видим на экране и то, что Анжелика написала о своем альбоме на французском - это так прикольно!!! (Кстати, кто знает, этот альбом уже вышел или нет?) А на критику, тем более такую смешную Анжелике вообще не следует обращать внимание! Пишите еще! Книга вызывает и радость, и слезы, и много эмоций! Желаю удачи!!!

От і добре. Ніхто ніде не стверджував, що цей роман має всім не подобатися (рівно, як і усім подобатися).

А оце - дарма. На критику варто звертати увагу, якщо вона - конструктивна, бо зазвичай критика допомагає автору зрозуміти вади свого твору, і попрацювати над його слабкими місцями. Але якщо автор хоче, щоби його сприймали тільки за ім’я, і бажає називати "примітивно-мислячими" тих, у кого до твору є зауваження - тоді так, ні на кого уваги звертати не треба.

вкусно!

Тут, схоже, зібралися занадто суворі судді. А як щодо того, що це перша спроба людини? Простіше зовсім не писати, тоді не матимете головного болю від пояснень та іншого. Анжеліка дуже старалася, можливо, через те деякі фрагменти твору і видалися надміру сухими, як пишуть школярки, коли бояться, щоб не зробити помилки, нічого не пропустити, дотриматися правил - писання виходить якесь неодухотворене. Але я б не сказала, що так у Анжеліки так, може, подекуди, а з досвідом стиль "а ля школярка" може стати її фішкою. Анжеліко, Ви обов"язково пишіть. Раз Ваш перший роман має такий резонанс, значить, він зачепив читачів, і значить, що його читають. Натхнення Вам!

Аж ніяк. Тут, навпаки, зібрались досить толерантні люди - я цим приємно вражена. Відгуки на деяких інших форумах (не лише про книгу Рудницької) межують з брутальністю, їх просто не хочеться читати. Так що це варто оцінити.

Так зауваження для того і пишуться, аби наступна спроба була вдалішою і цікавішою. З дебютними романами часто буває одне з двох - або вони яскраві, так би мовити, вибухають (але трапляється тоді, що наступні блякнуть у порівнянні з дебютом), або вони сирі (і є шанс, що наступні будуть значно кращими).

От коли не стараєшся, а пишеш, бо не можеш не писати - тоді виходить так, як треба. І Боже борони нас від стилю "а-ля школярка", від нього в сучасній літературі й так немає де подітися. На дорослих людей, які читають твори у цьому стилі, він діє згубно Гадаю, пані Анжеліка знайде свою фішку в чомусь живішому і розсудливішому. Маю таке передчуття. А стиль - так, він випрацюється. Якщо пані Рудницька не буде зважати на беззмістовну критику, а в більш-менш змістовній (чи у тій, що бодай намагається бути такою) знайде раціональне зерно. І ще - багато чого залежить від доброї редактури.
А для натхнення варто справді почитати любовні романи визнаних майстринь цього жанру. У нас в країні таких, на жаль, немає, саме поняття "любовний роман" знівельоване дотепниками, які, жодної книжки в цьому жанрі не прочитавши, вважають його примітивним. З моїх улюблених - можу порадити "Мій, і тільки мій" та "Поцілунок янгола" Сьюзен Елізабет Філліпс, "Небо Монтани" Нори Робертс та, скажімо, "Сама досконалість" Джудіт Макнот (Усе - в російському перекладі, звісно, наші таке не перекладають, гонор не дозволяє). Я тільки втішуся, якщо у нас з’являться справжні любовні романи українською, хто б не був їхнім автором. Чекатиму цього з нетерпінням.

[quote name='Charise' date='Aug 3 2009, 01:58 PM' post='176']
Почитайте, будь ласка, романи Наталі Шевченко, або наприклад "Паризьке кохання" у "Серії з дельфіном".

О, дякую. Назва "Паризьке кохання" інтригує. Прочитаю - відпишусь, може, навіть, нову тему заведу
Ще раз дякую.

Я как раз читала и "Паризьке кохання" и роман Анжелики. Скажу вам - это небо и земля! В "Парижской любви" я с третей страницы понимала, чем он закончится. И легкая эмоция появилась только при вручении героине кольца. Да и то у меня на то были свои причины. Над книжкой Рудницкой я плакала несколько раз. В ней есть неожиданные моменты, а для полноты эмоций книге не хватает размаха. Еще бы страниц 50 - и плакали бы все подряд -уверенна!!! Что касается стиля, то, как мне кажется, его определило повествование от первого лица. А главная героиня - 20-летняя девушка и вы хотите, чтобы она размышляла, как старая промозглая стерва? Это же НЕВОЗМОЖНО! Больше всего мне не понравилась обложка -у же очень примитивна, как для Анжелики, у которой особый дар художника. Я ее очень уважаю. А еще неприятные впечатления оставило множество ошибок. Наверное, издатели поскупились на редактора. Извините, но это ужасно! Не хочу никого обидеть, но книга, это не только удачный текст и громкое имя автора.

Я багато років слідкую за Анжелікою. Мені не здалося, що її успіхи - це лише бажання і гроші. Вона завжди йде попереду, ламає стереотипи, допомагає українцям почувати себе українцями з великої літери. А її долю не назвеш легкою. Роман Рудницької мені сподобався - зрозуміла, проста мова без викрутасів, щира оповідь юної дівчини, життєві пошуки. Ми усічерез це пройшли. Читається книжка легко, просто, швидко. Ці кілька годин, які я витратила на книжку, залишили по собі приємні спогади! Дякую Анжеліці за переживання. Бажаю успіху! І не звертати увагу на критиків, які не бачать нічого позитивного у книзі.

[quote name='Иванна' date='Aug 5 2009, 06:40 PM' post='181']
Шановна читачко, щиро дякуємо за теплі відгуки на книжку Анжеліки Рудницької. Ми справді віримо, що це добрий і хороший роман. Зрештою, у кожного може бути своя точка зору, яку ми поважаємо. Нас трохи турбує Ваше зауваження про помилки. Скажу чесно,
на радакторі ми якраз не економили. Будемо Вам щиро вдячні, якщо надішлете нам хоча б кілька прикладів помилок з книжки.
Для нас це дуже важливо. Якщо Вам цікаво, то як вдячність за Вашу увагу, подаруємо Вам одну з наших книжок.
Писати можна на адресу: lovenovel@ukr.net

Розмови точаться і точаться... Врешті решт не втримався. Знайти на шару в інеті не зміг. Тому арендував у товариша. Що я мушу вам сказати. Почав читати. Потім почав читати навскоси. Потім швиденько догортав.
Ні думки, ні сюжету, ні характерів. І головна проблема не в тому, що А.Р. написала поганий роман. Проблема в тому, що знаходяться люди, які стверджують, що цей текст можна читати. В принципі, читати можна що завгодно. Але не варто кожен текст називати літературою. Нині дуже модне слово "проект".
Проект - це те, що приносить гроші. Незалежно від якості.
На сьогодні в усіх галузях мистецтва практично все - проекти. І книга А.Р. - типовий проет. І розглядати її з точки зору літератури - безглуздо. Якщо видавці та авторка задоволені фінансово, значить роман хороший.
Не вдалося окупити папір і типографію - поганий. А вдалося заробити - геніальний.
Ні в якому разі не даю оцінку самій А.Р. як письменниці. Підкреслюю, мова йде виключно за роман. Можливо Анжеліка завтра напише талановиту книгу. Можливо. Цілком. Але "Трасса..." Згадав анекдот про Донцову. "Черговим романом закінчилася спроба Донцової розписати ручку". Дуже влучно. На сто відсотків підходить до пристрастей на трассі. Ще раз підкреслюю, мова йде виключно про текст, а не нявність/відсутність здібностей у А.Р.
Я би інакше поставився до проекту/тексту, якби А. була першокурсницею філфаку. Але за плечима Рудницької чималий і вельми непростий життєвий досвід.
І саме він був би цікавий і молодшому поколінню і старшому. А не 200 сторінок
наївних загравань з неповнолітніми дурепами на трассі.

[quote name='Іван Жилін' date='Aug 9 2009, 07:25 PM' post='192']
Роман написаний у певному жанрі і має своїх читачів.
Зрештою, ніхто не забороняє Вам читати Камю чи Сартра.

Прочитала “Паризьке кохання”. Згодна – небо і земля, але, на мою думку, саме на користь “Кохання”. Те, що сюжет там передбачуваний – так у цьому нічого дивного немає, сюжет в романі Рудницької, хай пробачать мені її прихильниці, також не вражає оригінальністю. Та, на відміну від “Траси”, “Паризьке кохання” (на мою думку) написаний легко, щиро, в кінці я навіть плакала, а мене дуже важко пробити на сльозу. Над "Трасою" я не плакала, читала її, мов наукову працю, і, як для мене, дуже довго - три дні. Знову ж таки, повторюся - я не хочу сказати, що книга погана. Я кажу, що мені вона не сподобалася, як, приміром, пані Іванні не сподобалося "Паризьке кохання". Ну так, на колір і смак товариш не всяк...
На жаль, мушу погодитися щодо редагування – це насправді проблема, коми і крапки стоять де попало, часто посеред речення, немов редактор хотів розбити те речення на два окремих і не влучив Чи то пані Шевченко така неграмотна? Але, якщо навіть так, то редактор має виловлювати авторські помилки і ліквідувати їх, безжально Також є кілька претензій до розвитку сюжету – зокрема, я не дуже зрозуміла, нащо авторка втулила в роман оту пару в Парижі, художника і його дружину – вони вискочили в тексті, мов голий з конопель, і так само нагло зникли; однак назагал – плюсів у “Паризькому коханні” більше, аніж мінусів, і прочитала я цей твір із задоволенням. Попри усе, вищевикладене, я з цікавістю прочитаю наступний роман Рудницької, і, якщо він буде кращий – рада буду, щиро рада привітати з цим пані Анжеліку. Але поки що – кажу і пишу, те, що бачу і відчуваю.
P.S. Питання до пані Лесі – у Наталки Шевченко ще щось буде виходити у цій серії? Загалом, серія гарна. Я до купи прочитала “Багатих і бідних” – також досить приємна книжечка. Якщо можна, розкажіть, що ще плануєте видати найближчим часом?

[quote name='Charise' date='Aug 10 2009, 12:58 AM' post='194']
Шановна читачко, громадне дякую за теплі слова.
Повірте, ми дуже стараємося. Для мені цінні усі зауваження. І, повірте, кожного разу ми шукаємо іншого редактора
Спершу кілька слів про роман Анжеліки Рудницької. Я особисто дуже вдячна Анжеліці, що вона погодилася попрацювати у цій серії.
Повірте, це була надзвичайно приємна робота. Анжеліка людина дуже глибока і для неї непросто було писати "легкий" роман,
бо вона добре знає, що в житті не має прямолінійних сюжетів. Так, можливо не все гладко, але ми разом прагнули наголосити на таких цінностях, як людські стосунки, батьки і діти, відповіальність за свій вибір. А ще дякуючи Анжеліці, дуже багато людей вперше прочитали
роман українською мовою. Мені страшенно прикро за всі ці напади на людину з великим серцем. Це видання не було комерційним, воно мало на увазі зовсім інше й Анжеліка погодилася своїм тяжко і чесно заробленим іменем допомогти нам. Я дуже довго мовчала, бо знала, що у нас всі люблять критикувати і давати поради, але є межа, коли я більше не можу. ПАНОВЕ! Кому не подобається - не читайте. Кому сподобалося - дякую. І особливо дякую за коректні зауваження і добрі щирі побажання.
А тепер щодо Наталі Шевченко. Так, у нас лежить ще один її роман і ми чекаємо на наступний. На жаль. криза трохи скорегувала наші плани, і зараз ми маємо видати те, що було заплановано раніше. Це - містично-любовне оповідання+жіночі історії та перший чоловічий роман.
Не хочу казати конкретніше, бо у нас якось так виходить - тільки що рокажемо, як все йде шкереберть.
Я ще раз щиро всім дякую за добрі слова і увагу. Якщо є якісь думки, раді почути їх (я вже подала раніше нашу ел. адресу)
Хай там що, ми працюємо далі. Адже життя - це шлях спроб і помилок. Завжди краще шкодувати за тим, що спробував і не вийшло, ніж за тим, на що ти ніколи не зважився.

Пані Лесю, щиро дякую за відповідь!
Переконана, що Вам справді немає за чим шкодувати. Ваша серія - наразі єдина в Україні, Ви робите велику справу, я є палкою шанувальницею романтичної літератури, і направду щиро Вам вдячна - вдячна усім, хто працює над цією серією, і навіть редакторам Не помиляється той, хто ніц не робить.
Щодо книги пані Анжеліки - усе, написане, повторюся ще раз, виключно моя думка, я нікому ні в якому разі не бажала б її нав’язати, просто висловила якісь свої зауваження - може, вони стануть авторці в пригоді, а, може, ні, на те й існує свобода вибору Я щиро зичу і пані Рудницькій, і всім іншим Вашим авторкам і авторам успіхів та натхення.
Купила ще "Аферу на віллі" та "Кохання без кордонів". Матиму приємний вечір
Ще раз дякую.

[quote name='Charise' date='Aug 10 2009, 04:58 PM' post='197']
Щиро дякую за добрі слова. А також і за зауваження. Ми видаємо для людей, тому нам варто дослухатися до їхньої думки.
Я завжди дотримуюся принципу, що чим більше вчишся, тим більше користі для всіх

Справжні твори адекватні не слову, а буттю, і стиль письменника - це лише один із способів відтворити це буття якнайкраще. Не бачу нічого упередженого в будь-якому стилі, якщо він справляється з цим завданням. Чому Вам видається, що "дівчачий" стиль, який ще цілком може бути для Анжеліки органічним, може якось згубно діяти? Як на мене, похмільно-еротично-стьобні форми письма також не найкращим чином впливають на декого з читачів. Хоча кожен має право на свій стиль. Та й старатися письменник мусить, як, утім, будь-хто, хто щось робить для загалу. Що означає " не можеш не писати?" Часто чула цю фразу, але коли перепитувала в її авторів, так і не почула поки вичерпної відповіді. Може, хоч тут дізнаюся. Звісно, людина має реагувати на критику, але якось так повелося серед людей, що першу спробу треба підтримати. Роман Анжеліки - не глевкий млинець, і нехай не все влаштовує в ньому наших прискіпливих буквоїдів, він враження справляє. Визнані майстрині також з чогось починали. Знайдіть гарне в її початку, з цього буде значно більше користі для всіх.

Таню, я, їй-Богу, задовбалася вже воду в ступі товкти.
Я ТАК вважаю, бо Я так ВВАЖАЮ. Вам цього не досить? А мені - більш ніж.
Що означає "не можеш не писати" - питайте у письменників. Я це розумію як "писати, бо душа просить, а не тому, що попросили видавці".
Вам роман Анжеліки не гливкий млинець? Я Вас вітаю. А мені саме так засмакувало. Від того у мене апріорі поганий смак? Я мушу перейнятися Вашим смаком і покаятися?
Підтримка - це і є критика. Не вимазування брудом, а саме критика. Вона суб’єктивна, звісно що. Як і Ваш, Таню, суцільний захват. Прикро, якщо дехто цього не розуміє, і підтримку уявляє, як одне велике "одобрям-с", але це вже точно не мої проблеми.
Про користь для всіх - такі глобальні завдання я перед собою не ставила. Але... щось гарне у початку? Ну, обкладинка нічого так... Гламурненька.
Ще ідея серії дуже гарна.
А про решту - мені вже руки болять писати. То й не буду.

Прошу вибачити, дорога Charise, якщо я своїм запитанням якось порушила Ваш спокій, чесне слово, мені навіть на думку таке не спадало. Я просто висловила своє враження від прочитаного, бо я так вважаю, точно так само, як маєте право на власну думку Ви і будь-хто. Я нічого не сказала про Ваш смак, такі запитання, які ставите Ви, взагалі не до мене. Але раз Ви самі про це заговорили, то я тепер скажу, що Ви маєте прекрасний смак, зважаючи хоча б на той перелік творів, які Ви радите прочитати. Я кажу це цілком обгрунтовано, бо також читала ті твори - о, то окрема тема! Я не знаю, де Ви вбачаєте мій суцільний захват романом Анжеліки. Мені він просто подобається, без уточнень деталей. Вона про них уже чула і читала, для чого повторюватися?