Дитятко
Воно, таке беззахисне й тендітне,
Але водночас гарне й радісне таке,
Було щасливе, що матуся вже вагітна,
Бо знало, що воно – дитятко це.
На губоньках гойдалася усмішка,
Коли з'являлись мрії про життя.
Тоді було дитятко менше мишки,
Та в снах уже літало в майбуття.
Воно так вірило, що мама покохає
Його смішні, тендітні рученьки малі,
І вушка-крихітки, й ласкаві оченята,
І серденько – найкраще на Землі.
І уявляло, як із татом вдвох, веселі,
Читатимуть разом газети всі.
Неначе шкрябаючи нігтиком у двері,
Воно так прагнуло з'явитися в цей світ…
А згодом все кудись неначе зникло:
І сни, і світлі мрії про життя.
Страшні слова: «Будь ласка, не вбивайте…»
Упали з вуст маленького дитя…
Цей світ не бачили його ласкаві очі,
Ні сліду не вдалось залишити йому.
Лиш темна крапля крові на підлозі
Мов промовляла: «Господи, чому?...»